Самотність і жебрацтво як суспільні вироки моралізуючому таланту / Л. Дояр
Пропонована стаття входить до серії авторських розвідок із проблеми персоніфікації української історії. Дослідження присвячено трьохсотлітньому ювілею від дня народження видатного науковця XVIII ст. Григорія Савича Сковороди (1722-1794). Масштаб особистості цього діяча вітчизняної доби Просвітництва вражає не тільки кількістю дотичних до нього галузей науки (філософія, історіософія, релігієзнавство, педагогіка, психологія тощо), а і яскравістю висловлених ним ідей, які дотепер не втрачають актуальності. Серед них панують як трансформоване з античності сократівське "Пізнай самого себе", так і складена самим Г. Сковородою формула "спорідненої праці", що становить фундамент для зростання такого інноваційного параметра новітнього життя, як індекс щастя людини. Письменник-гуманіст закарбував у науці ознаки діалектичної рухливості думки, яка на шляху до істини перебуває в перманентному пошуку та здивуванні. Метою статті є актуалізація та збагачення історіографії проблеми вітчизняної Сковородіани на підґрунті матеріалів Державного архіву друку. Спираючись на друкований загал (книжковий, журнальний, газетний, аркушевий тощо), що зберігається у Книжковій палаті України, авторка зосередила увагу на наявній біобібліографії, присвяченій Г. Сковороді. Пропоноване дослідження проведено в межах науково-виставкової діяльності Книжкової палати України імені Івана Федорова й спрямовано на реалізацію українознавчого просвітницького напряму роботи установи.
біобібліографія доба Просвітництва Києво-Могилянська академія Переяславський колегіум філософія етика релігія педагогіка поетична та пісенна творчість