У статті зосереджено увагу на псевдонімах тих українських літераторів, які, пройшовши крізь горнило сталінських репресій і концтаборів, у повоєнний час потрапили до таборів Ді-Пі. Тавро «ворога народу» змушувало їх докладати всіх зусиль, аби уникнути репатріації. Метою цього дослідження є реконструкція тих біографічних чинників, що вплинули на псевдоніміку авторів-експатріантів. Предметом студії стали біографічні відомості, особисті риси характеру, родинні обставини, нерідко місце ув'язнення, що в повоєнний час визначали коло авторських рефлексій і знайшли експліцитний чи імпліцитний вияв у прибраних іменах. Для досягнення поставленої мети застосовано історико-порівняльний і біографічний методи дослідження, що дають змогу, з одного боку, реконструювати біографічні колізії кожного окремо взятого автора, а з іншого - розглядати неповерненців як доволі строкату спільноту, об'єднану подібними бажаннями і метою. У результаті дослідження з'ясовано, що письменники творили псевдоніми від назв українських етнічних регіонів, міст, сіл, річок, островів, рослин чи тварин, власних чи батькових імен. Автори ховалися за дівочими прізвищами своїх матерів, таїлися за іменами відомих літературних героїв. Для уникнення репатріації вони вдавалися до псевдоандронімів (Катерина Перелісна - Клим Пищик, Ольга Петик - Володимир Ольгович) та псевдогінімів (Володимир Куліш - Серафима Гусочка). Проте досить рідко вдавалися до творення псевдонімів за допомогою анаграми. Наукова новизна дослідження полягає у виявленні функціонального навантаження прибраних імен, які служили не лише для конспірації експатріантів, а й для їхньої автопрезентації в чужомовному світі, нерідко виявлялися знаком появи нового авторського амплуа.

Оригінал запису за посиланням

https://kubg.libs.net.ua/kubg_recs/0000088782.txt