Статтю присвячено аналізу основних значень концепту «дім» у мемуарних творах українських авторів ХХ століття. Об'єктом дослідження стали спогадові твори «Мій шлях» Степана Васильченка, «Автобіографія» Остапа Вишні, «Зачарована Десна» Олександра Довженка, «Дитинство» Андрія Заливчого, «Без коріння» Наталени Королевої, «Дороги моїх днів» Валер'яна Поліщука, «Золоті дні золотого дитячого віку» й «Автобіографія» Олени Пчілки, «Мемуари» Софії Русової. Було проаналізовано два основних значення цього концепту - дім як будинок, оселя, місце, придатне для життя; та дім як об'єднання людей, родина, зі своїми усталеними звичками, правилами, традиціями. Найпоширенішими типами житла, представленими в українській мемуаристиці ХХ століття, є великі родинні маєтки, прості селянські хати та міські квартири. Зазвичай вони були одночасно приватним і публічним простором; освітніми, виховними, інтелектуальними центрами; місцем, де перетиналися різні мови, різні культури, різнітрадиції. В українській мемуаристиці ХХ століття концепт «дім» був тісно зв'язаний з концептами «родина», «щастя», «спокій», «затишок». У низці мемуарних творів він актуалізується як холодний, байдужий, відчужений простір.

Оригінал запису за посиланням

https://kubg.libs.net.ua/kubg_recs/0000088467.txt