Статтю присвячено розгляду особливостей дискурсу травми в контексті динаміки та трансформацій індивідуальної й колективної пам'яті на матеріалі роману сучасного американського письменника Дж. С. Фоєра «Страшенно голосно і неймовірно близько». Соціокультурна динаміка першої чверті ХХІ століття зумовлює суттєві зміни у сферах колективних уяви та пам'яті, що знаходить свій вираз у літературному дискурсі, одним із значних видів якого наразі є дискурс травми. Категорія травми, своєю чергою, набуває в сучасній гуманітаристиці статусу універсальної. Цим зумовлена актуальність теми дослідження. Метою статті є розгляд дискурсивної специфіки роману Дж. С. Фоєра «Страшенно голосно і неймовірно близько» в контексті проблематики травми, індивідуальної та колективної пам'яті. Предметом розгляду є особливості авторської репрезентації травми в контексті трансформації пам'яті в романі Дж. С. Фоєра. Новизна дослідження полягає у спробі розмежувати дискурс травми, пов'язаної з особливостями візії реальності наратора, та соціокультурними детермінаціями травми, які зачіпають усе суспільство, тобто виокремити універсальний дискурс соціальної травми порівняно з індивідуальною. Завдання цього дослідження: проаналізувати специфічні риси дискурсу травми в романі Дж. С. Фоєра; з'ясувати кореляцію між дискурсом травми й трансформаціями індивідуальної та колективної пам'яті; обґрунтувати універсальність характеру дискурсу травми в романі. У процесі дослідження було використано історико-культурний, герменевтичний та дискурсивний методи. Дискурс травми в романі набуває універсальних рис і стосується усіх нараторів роману, які формують його сюжет. Візуальний компонент, що утворює візуально-символічний наратив роману, актуалізує синестетичність рецепції травми та її тотальність, поширеність не лише на родину головного героя, але і на все суспільство. При цьому графічні та візуальні експерименти й знахідки автора дозволяють інтерпретувати текст як складне постмодерністське та метамодерністське ціле. Дискурс травми в романі фіксує трансформації індивідуальної та колективної пам'яті, які скеровані на відновлення функціональності буття людей і спільнот як на когнітивному, так й емоційно-афективному рівні. Дискурс травми набуває рис тотальності, при цьому залишаючись раціональним й уникаючи ознак самозациклення, що уможливлює катарсис як життя після травми та разом з нею. Символічний характер процесів, що відбуваються в колективних свідомості та уяві, репрезентує себе через трансформації дискурсу, які фіксують трансформації пам'яті. Перспективи подальших досліджень окреслюються можливістю розгляду дискурсу травми в більш широкому культурологічному, мовному та соціологічному контекстах.

Оригінал запису за посиланням

https://kubg.libs.net.ua/kubg_recs/0000088061.txt