У статті розкрито провідні конструкти ненормативної тілесності в контексті діахронічного зрізу студій дизабілиті. Домінуючим ядром є систематизація здобутків епохи Просвіт-ництва стосовно проблеми людей з вадами зору, слуху та мови. Автором проаналізовано праці видатних мислителів: Рене Декарта, Дені Дідро та Жан-Жака Руссо. Вченими підтверджено можливість успішного навчання осіб з відмінним тілом. У рамках дослідження вивчено особливості залежності хворої меншості від здорової більшості. Особливий акцент зроблено на теоретико-методологічній та філософській проекціях дизабілиті. Зазначено можливість застосування новаторських візій доби для подальшого вивчення цього амбівалентного явища в історико-літературній перспективі.

Оригінал запису за посиланням

https://kubg.libs.net.ua/kubg_recs/0000087932.txt