Перша прозова збірка Сергія Осоки здебільшого вибудувана на буттєвих сюжетах і образах тих людей, що за дитинства чи молодості пережили голодовку, а в часи своєї старості переживають інші напасті: недуги, безсилля, черствість, безвихідь, непорозуміння, відчуження. Автор майстерно пов'язує їх у стосунки з дітьми, онуками й правнуками - ще такими недосвідченими, а вже часом зарозумілими, і ці зв'язки, скріплені непозірною, непоказною любов'ю, проймають читача до глибини душі, повертаючи до свого приватного досвіду. Графічний реалізм і тонка лінія містики, неусвідомлене пробудження потягу до любощів і усвідомлення минущості любовних зваб, врода молодості і потворність старості, муки пізнання й гіркота розчарувань, - все згармонізовано разками слів на міцній волосіні задуму.

Оригінал запису за посиланням

https://kubg.libs.net.ua/kubg_recs/0000085036.txt