У статті чи не вперше у вітчизняному літературознавстві реконструйовано теорію сюжету неопотебнянця Бориса Навроцького з урахуванням як синхронного, так і діахронного контекстів. Підґрунтям його теорії слугують концепції О. Веселовського, В. Шкловського та О. Білецького, що підлягають критичній ревізії. Навроцький пропонує власні методологічні правила в розумінні сюжету, а також вперше в українському літературознавстві пропонує визначення сюжету, що мислиться як система, що вміщує три елементи: ситуацію, тип та зв'язок. Із урахуванням усіх елементів сюжету науковець переглядає вчення Веселовського про мотив, пов'язуючи його з усіма елементами сюжету. Пошукова логіка Навроцького розгортається так: рація виникає як усвідомлення образів; усвідомлення образів - усвідомлення їхньої організації; організація образів поетичного твору провадить до розуміння його композиції, а композиція складного поетичного твору і є сюжет. Запропоноване Навроцьким розуміння сюжету важко увібгати і в наратологію, і в сюжетологію. Обидва спрямування у своєму схематизмі позбавлені головного для Навроцького - зв'язку з людською життєдіяльністю, розуміння, що література є виявом людської діяльності і насамперед покликана відповісти на її базові запити до світу

Оригінал запису за посиланням

https://kubg.libs.net.ua/kubg_recs/0000082694.txt