У статті здійснено аналіз гендерної психології персонажів малої прози Бориса Грінченка на матеріалі маловивченого раніше оповідання «Нелюб», останнє перевидання якого було здійснено майже сто років тому. Гендерний підхід використано з метою доповнення традиційної інтерпретації твору розкриттям інших рівнів його смислу. Вибір для аналізу саме оповідання «Нелюб» зумовлений потребою повернення цього твору в освітній (і загальний читацький) простір як незаслужено забутого твору високої художньої вартості. Встановлено, що в оповіданні «Нелюб» Б. Грінченка виражені важливість виконання першозначущих ролей захисника та берегині в сім'ї, розуміння складності процесу становлення цих образів-архетипів, а також саморозуміння себе подружжям в описаних соціальних умовах. Висунуто гіпотезу про частково автобіографічний характер твору, виражений в ідеологічному та художньому вимірах, оскільки оповідання хронологічно точно зображує подружню кризу трьох років та вказує на шляхи її розв'язання. Останнє непрямо підтверджується датою написання (1887 р.) та тим фактом, що в усі видання «Нелюб» було внесено обома Грінченками практично без змін (окрім, звичайно, правопису).

Оригінал запису за посиланням

https://kubg.libs.net.ua/kubg_recs/0000047935.txt