У статті досліджуються малі прозові жанри на прикладі творів маловідомих українських письменників-емігрантів 1920-х років, вміщених на сторінках емігрантських часописів. Написані в жанрах оповідання, новели, нарису, легенди твори торкаються часів більшовицької навали і стражденного життя українців у післяреволюційний період. Передчуттям майбутнього присвячені легенди й нариси. Революційне лихоліття й українське життя під владою більшовиків розглядається у новелах, оповіданнях, спогадах. Головний мотив, що об'єднує всі твори, - ненависть до нової влади й бажання якнайшвидшого звільнення від неї. Твори малої прози містять філософські узагальнення, глибокі психологічні характеристики героїв, відчутні модерністські тенденції, натуралістичні елементи й ніцшеанські мотиви, - тобто ті процеси, що характерні для літератури початку ХХ ст. Обґрунтовується антибільшовицька позиція українців, звертається увага на художні засоби та прийоми, серед яких чільне місце займають фольклорні й екзистенціальні мотиви, символи природи й чисел, персоніфікація, порівняння, антитеза, гумор, повтори тощо.

Оригінал запису за посиланням

https://kubg.libs.net.ua/kubg_recs/0000047860.txt