Актуальність статті обумовлена необхідністю осмислення нового культурного феномена, який презентує культурні практики сучасного хронотопу. Проаналізовано філософсько-культурологічні концепції стану культури та виявлено тенденції, які відображають нестійкість (перехідність), невизначеність, амбівалентність культурних практик і карнавалізацію усіх сфер буття. Філософська рефлексія сутності, характеру, ознак карнавалізації уможливила експлікацію феномена "карнавал" через його світоглядний і поведінковий компоненти. У контексті діалогу середньовічної та сучасної культури розкрито сутність карнавалізації як феномена культури та як особливого способу відновлення цілісності світосприйняття, світорозуміння, світовідношення і актуалізовано проблему орієнтації і спрямування культурних практик на їх ціннісно-смислове (аксіологічне) піднесення. Досліджено природу й сутність таких категорій, як "карнавальний сміх", "карнавальна свобода", "карнавальна поведінка", "амбівалентність", виявлено характерні ознаки карнавалізації та доведено, що її можна розглядати як спосіб моделювання і конструювання сучасної культурної дійсності. Обгрунтовано положення про те, що сучасний культурний простір створює умови не тільки для функціонування карнавалізації у межах першочергової функції - оновлення, становлення нового життєвого світу, але й нового світорозуміння та смислотворення. Визначено конструктивну роль діалогу культур у процесі праксеологічного зростання суб'єктів карнавалізації і показано, що концепція карнавалізації Михайла Бахтіна залишається актуальною на сучасному етапі розвитку культури. Розкриття карнавалізації як певного сигналу кризи культури і способу виходу з неї дає підстави розглядати карнавалізацію як чинник самоорганізації культури, як складноорганізованої системи

Оригінал запису за посиланням

https://kubg.libs.net.ua/kubg_recs/0000083420.txt